Скажу ще загадку таку:
У ночвах переплив я річку
І у долинці, на піску,
Побачив хатку невеличку.
Без вікон хатка, без дверей, -
Як не мудруй, не можна влізти;
Вона ж повнісінька людей,
А ласощів - не переїсти!
Ну, як би так мені туди?
Хоч би ж тобі де-небудь щілка...
Я і туди, я і сюди -
Ніяк: ні зверху, ні з причілка.
Дивлюсь - з лози іде Різак,-
його мале й велике знає:
Сокири нашої свояк,
По всіх усюдах він буває.
Побачив, що я там ходжу:
"Чого,- питає,- тут никаєш?"
"Ох, мій голубчику! - кажу, -
Нащо питаєш? Либонь знаєш".
Він цюк - і хатку розрубав.
"Ну,- каже,- лізь, щоб не кортіло!"
Я так зрадів, аж закричав:
"От молодець! От гарне діло!"
І зараз всіх порозганяв,
Щоб ласощів не роз'їдали;
Хазяйнувати сам почав,
Аж зуби танцювати стали.
Я через приключку таку
Вподобав дуже хатку тую
І, дякуючи Різаку,
Щолітечка тепер смакую.
От бачте, як старий ласун
Плести вам загадки навчився...